Ви знали, що найдавніші знайдені навмисні поховання людських тіл створені приблизно 120 тисяч років тому? Тобто за доби палеоліту, коли ще існували неандертальці, за первіснообщинного ладу, коли тільки почали виготовляти кам'яні знаряддя, вже було усвідомлення, що мертвим не місце поруч з живими.
Цей факт вражає, правда?
Первісні поховання археологи досі знаходять в печерах по всьому світу. Пізніше, за доби Античної Греції та Стародавнього Риму, люди надавали перевагу кремації на вогнищах. Та вже в епоху розповсюдження християнства кремація поступилася місцем традиційному похованню в землю.
В середні віки села і міста Європи будувалися навколо кладовищ. Це обумовлено тим, що центром життя тогочасного суспільства була церква, а кладовища завжди знаходились при церкві. При цьому, що стосується звичаїв, то тільки заможні люди мали свою окрему могилу. Простих смертних ховали в братських могилах, попередньо загорнувши у саван.
В Україні традиційні для нас цвинтарі сформувалися наприкінці XVIII – на початку XIX сторіччя. Ще сто років тому для сільських жителів, які переважали на теренах нашої країни, великими суспільно важливими подіями, окрім релігійних свят, були весілля і... похорони.
Старожили з західних регіонів країни досі розказують, що в дитинстві не могли дочекатися, коли в когось помре дідо чи баба. Звучить жахливо, але річ у тому, що після офіційної частини з відспівуванням, прощанням і безпосередньо похованням, розпочиналися поминки, на які збиралося все село включно із молоддю. А тоді вже розпочиналися танці, ігри та забавки, а іноді й залицяння.
Ці звичаї для нас зараз здаються як мінімум дивними, а от деякі тільки починають відходити. Наприклад, було заведено перев'язувати передпліччя людей, що несли труну хустками, пов'язувати хустки на коней (а пізніше на дзеркала машин) — цей звичай досі можемо побачити на сільському похороні.
А може пам'ятаєте зі школи історії про поховання фараонів Єгипту? Обов'язково винаймали спеціальних плакальниць, чиєю роботою було плакати, вити, стогнати й кричати за померлим. І чим більше їх було, тим статуснішим вважався померлий, і кращим похорон. А якщо ми скажемо, що в Україні послугами таких плакальниць користувалися ще 10 років тому? І це не жарт!
Ще 20 років тому вважалося, що покійник обов'язково повинен “переночувати вдома”, в той час як зараз надають перевагу послугам моргу. У зв'язку із цим відпали такі вірування, що виносячи труну із дому (обов'язково вперед ногами), необхідно тричі стукнути нею об поріг — щоб покійник не повернувся додому.
Іноді після цього ритуалу навіть цей самий поріг спилювали, щоб якщо стук не допоможе, покійник не впізнає його. А пам'ятаєте похоронні оркестри? Від одного тільки звуку траурного маршу можна було втратити свідомість або отримати психологічну травму.
В наші дні люди все більше починають відмовлятися від процедури прощання взагалі, віддаючи перевагу кремації. Навіть при стандартному похованні все рідше відвозять покійного до будинку або під'їзду для прощання з сусідами.
Все частіше лунають думки, що похорони — для живих, а не мертвих, та знаходять свій спосіб віддати пошану близькому і для цього не обов'язково збирати ціле весілля з рестораном на 50 осіб.
Багато людей, що звертаються в ритуальні агенції говорять, що не бажають їхати на кладовище, бачити свою рідну або близьку людину в труні, бездиханною, спотвореною смертю. Хочуть, щоб в пам'яті померлі залишалися живими та усміхненими.
Шкода, що нам не дано гайнути вперед бодай років на 150 і хоча б одним оком піддивитися які традиції пануватимуть в майбутньому...
Автор:
Аліна Юган